Кожна дитина – унікальна особистість, яка має право на власний розвиток, повну самореалізацію.
Що може дати дитині наша школа?
Колектив школи вбачає своє покликання у тому, щоб виховати з дитини морально чисту, інтелектуально багату, фізично здорову особистість – носія загальнолюдських цінностей, людської гідності.
Педагоги школи поставили собі за мету допомогти дитині усвідомити себе, своє місце у житті, набути необхідних знань і досвіду для майбутнього повнокровного життя, допомогти зорієнтуватись на реалістичну оцінку своїх здібностей, навчити вільно, творчо спілкуватися з оточуючими людьми, сформувати навички здорового способу життя.
Ми вбачаємо покликання своєї школи також у тому, щоб допомогти маленькій людині стати Особистістю, забезпечити можливість максимальної самореалізації.
Мета педагогів нашої школи – сформувати особистість, орієнтовану на людину, яка вміє радіти чужим успіхам, співчувати в біді, яка вміє думати, ясно висловлювати свої думки, яка несе відповідальність за свої дії.
В основу роботи нашого колективу покладено відносини педагогів і вихованців як старших і молодших товаришів, об’єднаних загальною творчою турботою.
Мета закладу
створення ефективних психолого-педагогічних умов для формування життєвої компетентності та розвитку пізнавально-творчого потенціалу учнів
Основні принципи школи
◈ Психологічна природа дитини така ж, як і психологічна природа дорослого.
◈ Поведінка дитини у школі залежить від її психоемоційного стану і стану фізичного здоров’я.
◈ Людина не любить виконувати будь-яку роботу з-під палки, навіть якщо ця робота сама по собі й не огидна; опір породжується самим примушенням.
◈ Будь-яка людина вважає за краще самостійно обрати собі роботу, навіть якщо цей вибір їй не вигідний.
◈ Ніхто не любить працювати марно, здійснювати роботу за чиєюсь вказівкою, тобто здійснювати дії і підкорятись задумам, які йому чужі і незрозумілі.
◈ Необхідно щоб навчальна праця, як і будь-яка інша, була мотивованою.
◈ Будь-яка людина прагне успіху. Невдача гальмує роботу і позбавляє ентузіазму.
◈ Найбільш ефективний шлях засвоєння знань – не спостереження, не пояснення і не демонстрація, а експериментальне нащупування.
◈ Знання здобуваються шляхом досвіду, а не лише вивченням правил і законів.
◈ Дитина не любить слухати пояснення ex cathedra.
◈ Виставляння оцінок і класифікація учнів за рівнем успішності у принципі помилкові.
◈ Дитина не любить роботу “у стаді”, де кожен індивід повинен підкорятись “пастуху”. Вона любить індивідуальну роботу, або роботу у колективі, де панує дух співробітництва.
◈ У класі необхідно підтримувати порядок і дисципліну. Дитині притаманна потреба жити за правилами.
◈ В основі виховання визнання гідності особистості, взаємна повага вчителя і учня.
◈ Оптимістична віра у життя.
Модель навчання передбачає:
1. Перехід від педагогічного диктату до педагогіки співробітництва, усвідомлене прийняття педагогом особистих цілей і запитів учнів, визнання його прав на особисту думку, помилку, поважання учня, його гідності.
2. Емоційну підтримку, «страхування» у процесі навчання, формування та підтримку мотивації досягнення.
3. Певну перебудову психіки самого вчителя: він не пасивний виконавець програми, а творча особистість, яка шукає нові педагогічні прийоми і підходи.
4. Відмову від вимог обов’язкового виконання всього обсягу навчальної програми, вільний вихід за рамки особистого предмету.
5. Активну взаємодію навчальних предметів, коли поняття й уявлення, сформовані в рамках одного предмету, переносяться, розвивають в рамках іншого.
6. Формування у школярів інтегрованої, узагальнюючої форми мислення.
7. Методи проблемного навчання, орієнтовані на розвиток (відсунено на другий план пояснювально-ілюстративний метод, орієнтований на засвоєння фактів).
8. Урахування сенситивних періодів розвитку учнів.
9. Відповідальність педагога за свої міркування (судження), рекомендації, вимоги і дії.
Проблема мотивації виступає на перший план. Перш ніж починати вивчення базових предметів, учень конструює у своїй свідомості ціннісну картину навколишнього світу, включаючи і людину.
Комплексне застосування медичних та психолого-педагогічних заходів у створенні єдиного збагаченого освітнього середовища:
➤ сполучення максимальної варіативності всіх системних складових із безперервним зворотним зв’язком, корекцією і широким діапазоном ресурсних можливостей (є найбільш ефективною моделлю процесу гармонізуючого впливу систем, тобто процесів навчання, виховання і реабілітації);
➤ кінцевою метою визнано формування суб’єктності учня, тобто його здатності самостійно вирішувати власні проблеми (це однаково стосується підтримки та відновлення власного здоров’я, психологічного стану, навчальної або соціально-корисної діяльності);
➤ універсальним критерієм виступає почуття комфорту – фізичного, психологічного та соціального (адекватна самооцінка, самоприйняття, мотивація досягнення).
Структурні підрозділи закладу
та відповідні організаційні новації
Колектив школи вбачає своє покликання у тому, щоб виховати з дитини морально чисту, інтелектуально багату, фізично здорову особистість – носія загальнолюдських цінностей, людської гідності.
Педагоги школи поставили собі за мету допомогти дитині усвідомити себе, своє місце у житті, набути необхідних знань і досвіду для майбутнього повнокровного життя, допомогти зорієнтуватись на реалістичну оцінку своїх здібностей, навчити вільно, творчо спілкуватися з оточуючими людьми, сформувати навички здорового способу життя.
Ми вбачаємо покликання своєї школи також у тому, щоб допомогти маленькій людині стати Особистістю, забезпечити можливість максимальної самореалізації.
Мета педагогів нашої школи – сформувати особистість, орієнтовану на людину, яка вміє радіти чужим успіхам, співчувати в біді, яка вміє думати, ясно висловлювати свої думки, яка несе відповідальність за свої дії.
В основу роботи нашого колективу покладено відносини педагогів і вихованців як старших і молодших товаришів, об’єднаних загальною творчою турботою.
Мета закладу
створення ефективних психолого-педагогічних умов для формування життєвої компетентності та розвитку пізнавально-творчого потенціалу учнів
Основні принципи школи
◈ Психологічна природа дитини така ж, як і психологічна природа дорослого.
◈ Поведінка дитини у школі залежить від її психоемоційного стану і стану фізичного здоров’я.
◈ Людина не любить виконувати будь-яку роботу з-під палки, навіть якщо ця робота сама по собі й не огидна; опір породжується самим примушенням.
◈ Будь-яка людина вважає за краще самостійно обрати собі роботу, навіть якщо цей вибір їй не вигідний.
◈ Ніхто не любить працювати марно, здійснювати роботу за чиєюсь вказівкою, тобто здійснювати дії і підкорятись задумам, які йому чужі і незрозумілі.
◈ Необхідно щоб навчальна праця, як і будь-яка інша, була мотивованою.
◈ Будь-яка людина прагне успіху. Невдача гальмує роботу і позбавляє ентузіазму.
◈ Найбільш ефективний шлях засвоєння знань – не спостереження, не пояснення і не демонстрація, а експериментальне нащупування.
◈ Знання здобуваються шляхом досвіду, а не лише вивченням правил і законів.
◈ Дитина не любить слухати пояснення ex cathedra.
◈ Виставляння оцінок і класифікація учнів за рівнем успішності у принципі помилкові.
◈ Дитина не любить роботу “у стаді”, де кожен індивід повинен підкорятись “пастуху”. Вона любить індивідуальну роботу, або роботу у колективі, де панує дух співробітництва.
◈ У класі необхідно підтримувати порядок і дисципліну. Дитині притаманна потреба жити за правилами.
◈ В основі виховання визнання гідності особистості, взаємна повага вчителя і учня.
◈ Оптимістична віра у життя.
Модель навчання передбачає:
1. Перехід від педагогічного диктату до педагогіки співробітництва, усвідомлене прийняття педагогом особистих цілей і запитів учнів, визнання його прав на особисту думку, помилку, поважання учня, його гідності.
2. Емоційну підтримку, «страхування» у процесі навчання, формування та підтримку мотивації досягнення.
3. Певну перебудову психіки самого вчителя: він не пасивний виконавець програми, а творча особистість, яка шукає нові педагогічні прийоми і підходи.
4. Відмову від вимог обов’язкового виконання всього обсягу навчальної програми, вільний вихід за рамки особистого предмету.
5. Активну взаємодію навчальних предметів, коли поняття й уявлення, сформовані в рамках одного предмету, переносяться, розвивають в рамках іншого.
6. Формування у школярів інтегрованої, узагальнюючої форми мислення.
7. Методи проблемного навчання, орієнтовані на розвиток (відсунено на другий план пояснювально-ілюстративний метод, орієнтований на засвоєння фактів).
8. Урахування сенситивних періодів розвитку учнів.
9. Відповідальність педагога за свої міркування (судження), рекомендації, вимоги і дії.
Проблема мотивації виступає на перший план. Перш ніж починати вивчення базових предметів, учень конструює у своїй свідомості ціннісну картину навколишнього світу, включаючи і людину.
Комплексне застосування медичних та психолого-педагогічних заходів у створенні єдиного збагаченого освітнього середовища:
➤ сполучення максимальної варіативності всіх системних складових із безперервним зворотним зв’язком, корекцією і широким діапазоном ресурсних можливостей (є найбільш ефективною моделлю процесу гармонізуючого впливу систем, тобто процесів навчання, виховання і реабілітації);
➤ кінцевою метою визнано формування суб’єктності учня, тобто його здатності самостійно вирішувати власні проблеми (це однаково стосується підтримки та відновлення власного здоров’я, психологічного стану, навчальної або соціально-корисної діяльності);
➤ універсальним критерієм виступає почуття комфорту – фізичного, психологічного та соціального (адекватна самооцінка, самоприйняття, мотивація досягнення).
Структурні підрозділи закладу
та відповідні організаційні новації
Ми вбачаємо покликання своєї школи також у тому, щоб допомогти маленькій людині стати Особистістю, забезпечити можливість максимальної самореалізації.
Мета педагогів нашої школи – сформувати особистість, орієнтовану на людину, яка вміє радіти чужим успіхам, співчувати в біді, яка вміє думати, ясно висловлювати свої думки, яка несе відповідальність за свої дії.
В основу роботи нашого колективу покладено відносини педагогів і вихованців як старших і молодших товаришів, об’єднаних загальною творчою турботою.
Мета закладу
створення ефективних психолого-педагогічних умов для формування життєвої компетентності та розвитку пізнавально-творчого потенціалу учнів
Основні принципи школи
◈ Психологічна природа дитини така ж, як і психологічна природа дорослого.
◈ Поведінка дитини у школі залежить від її психоемоційного стану і стану фізичного здоров’я.
◈ Людина не любить виконувати будь-яку роботу з-під палки, навіть якщо ця робота сама по собі й не огидна; опір породжується самим примушенням.
◈ Будь-яка людина вважає за краще самостійно обрати собі роботу, навіть якщо цей вибір їй не вигідний.
◈ Ніхто не любить працювати марно, здійснювати роботу за чиєюсь вказівкою, тобто здійснювати дії і підкорятись задумам, які йому чужі і незрозумілі.
◈ Необхідно щоб навчальна праця, як і будь-яка інша, була мотивованою.
◈ Будь-яка людина прагне успіху. Невдача гальмує роботу і позбавляє ентузіазму.
◈ Найбільш ефективний шлях засвоєння знань – не спостереження, не пояснення і не демонстрація, а експериментальне нащупування.
◈ Знання здобуваються шляхом досвіду, а не лише вивченням правил і законів.
◈ Дитина не любить слухати пояснення ex cathedra.
◈ Виставляння оцінок і класифікація учнів за рівнем успішності у принципі помилкові.
◈ Дитина не любить роботу “у стаді”, де кожен індивід повинен підкорятись “пастуху”. Вона любить індивідуальну роботу, або роботу у колективі, де панує дух співробітництва.
◈ У класі необхідно підтримувати порядок і дисципліну. Дитині притаманна потреба жити за правилами.
◈ В основі виховання визнання гідності особистості, взаємна повага вчителя і учня.
◈ Оптимістична віра у життя.
Модель навчання передбачає:
1. Перехід від педагогічного диктату до педагогіки співробітництва, усвідомлене прийняття педагогом особистих цілей і запитів учнів, визнання його прав на особисту думку, помилку, поважання учня, його гідності.
2. Емоційну підтримку, «страхування» у процесі навчання, формування та підтримку мотивації досягнення.
3. Певну перебудову психіки самого вчителя: він не пасивний виконавець програми, а творча особистість, яка шукає нові педагогічні прийоми і підходи.
4. Відмову від вимог обов’язкового виконання всього обсягу навчальної програми, вільний вихід за рамки особистого предмету.
5. Активну взаємодію навчальних предметів, коли поняття й уявлення, сформовані в рамках одного предмету, переносяться, розвивають в рамках іншого.
6. Формування у школярів інтегрованої, узагальнюючої форми мислення.
7. Методи проблемного навчання, орієнтовані на розвиток (відсунено на другий план пояснювально-ілюстративний метод, орієнтований на засвоєння фактів).
8. Урахування сенситивних періодів розвитку учнів.
9. Відповідальність педагога за свої міркування (судження), рекомендації, вимоги і дії.
Проблема мотивації виступає на перший план. Перш ніж починати вивчення базових предметів, учень конструює у своїй свідомості ціннісну картину навколишнього світу, включаючи і людину.
Комплексне застосування медичних та психолого-педагогічних заходів у створенні єдиного збагаченого освітнього середовища:
➤ сполучення максимальної варіативності всіх системних складових із безперервним зворотним зв’язком, корекцією і широким діапазоном ресурсних можливостей (є найбільш ефективною моделлю процесу гармонізуючого впливу систем, тобто процесів навчання, виховання і реабілітації);
➤ кінцевою метою визнано формування суб’єктності учня, тобто його здатності самостійно вирішувати власні проблеми (це однаково стосується підтримки та відновлення власного здоров’я, психологічного стану, навчальної або соціально-корисної діяльності);
➤ універсальним критерієм виступає почуття комфорту – фізичного, психологічного та соціального (адекватна самооцінка, самоприйняття, мотивація досягнення).
Структурні підрозділи закладу
та відповідні організаційні новації
В основу роботи нашого колективу покладено відносини педагогів і вихованців як старших і молодших товаришів, об’єднаних загальною творчою турботою.
Мета закладу
створення ефективних психолого-педагогічних умов для формування життєвої компетентності та розвитку пізнавально-творчого потенціалу учнів
Основні принципи школи
◈ Психологічна природа дитини така ж, як і психологічна природа дорослого.
◈ Поведінка дитини у школі залежить від її психоемоційного стану і стану фізичного здоров’я.
◈ Людина не любить виконувати будь-яку роботу з-під палки, навіть якщо ця робота сама по собі й не огидна; опір породжується самим примушенням.
◈ Будь-яка людина вважає за краще самостійно обрати собі роботу, навіть якщо цей вибір їй не вигідний.
◈ Ніхто не любить працювати марно, здійснювати роботу за чиєюсь вказівкою, тобто здійснювати дії і підкорятись задумам, які йому чужі і незрозумілі.
◈ Необхідно щоб навчальна праця, як і будь-яка інша, була мотивованою.
◈ Будь-яка людина прагне успіху. Невдача гальмує роботу і позбавляє ентузіазму.
◈ Найбільш ефективний шлях засвоєння знань – не спостереження, не пояснення і не демонстрація, а експериментальне нащупування.
◈ Знання здобуваються шляхом досвіду, а не лише вивченням правил і законів.
◈ Дитина не любить слухати пояснення ex cathedra.
◈ Виставляння оцінок і класифікація учнів за рівнем успішності у принципі помилкові.
◈ Дитина не любить роботу “у стаді”, де кожен індивід повинен підкорятись “пастуху”. Вона любить індивідуальну роботу, або роботу у колективі, де панує дух співробітництва.
◈ У класі необхідно підтримувати порядок і дисципліну. Дитині притаманна потреба жити за правилами.
◈ В основі виховання визнання гідності особистості, взаємна повага вчителя і учня.
◈ Оптимістична віра у життя.
Модель навчання передбачає:
1. Перехід від педагогічного диктату до педагогіки співробітництва, усвідомлене прийняття педагогом особистих цілей і запитів учнів, визнання його прав на особисту думку, помилку, поважання учня, його гідності.
2. Емоційну підтримку, «страхування» у процесі навчання, формування та підтримку мотивації досягнення.
3. Певну перебудову психіки самого вчителя: він не пасивний виконавець програми, а творча особистість, яка шукає нові педагогічні прийоми і підходи.
4. Відмову від вимог обов’язкового виконання всього обсягу навчальної програми, вільний вихід за рамки особистого предмету.
5. Активну взаємодію навчальних предметів, коли поняття й уявлення, сформовані в рамках одного предмету, переносяться, розвивають в рамках іншого.
6. Формування у школярів інтегрованої, узагальнюючої форми мислення.
7. Методи проблемного навчання, орієнтовані на розвиток (відсунено на другий план пояснювально-ілюстративний метод, орієнтований на засвоєння фактів).
8. Урахування сенситивних періодів розвитку учнів.
9. Відповідальність педагога за свої міркування (судження), рекомендації, вимоги і дії.
Проблема мотивації виступає на перший план. Перш ніж починати вивчення базових предметів, учень конструює у своїй свідомості ціннісну картину навколишнього світу, включаючи і людину.
Комплексне застосування медичних та психолого-педагогічних заходів у створенні єдиного збагаченого освітнього середовища:
➤ сполучення максимальної варіативності всіх системних складових із безперервним зворотним зв’язком, корекцією і широким діапазоном ресурсних можливостей (є найбільш ефективною моделлю процесу гармонізуючого впливу систем, тобто процесів навчання, виховання і реабілітації);
➤ кінцевою метою визнано формування суб’єктності учня, тобто його здатності самостійно вирішувати власні проблеми (це однаково стосується підтримки та відновлення власного здоров’я, психологічного стану, навчальної або соціально-корисної діяльності);
➤ універсальним критерієм виступає почуття комфорту – фізичного, психологічного та соціального (адекватна самооцінка, самоприйняття, мотивація досягнення).
Структурні підрозділи закладу
та відповідні організаційні новації
◈ Психологічна природа дитини така ж, як і психологічна природа дорослого.
◈ Поведінка дитини у школі залежить від її психоемоційного стану і стану фізичного здоров’я.
◈ Людина не любить виконувати будь-яку роботу з-під палки, навіть якщо ця робота сама по собі й не огидна; опір породжується самим примушенням.
◈ Будь-яка людина вважає за краще самостійно обрати собі роботу, навіть якщо цей вибір їй не вигідний.
◈ Ніхто не любить працювати марно, здійснювати роботу за чиєюсь вказівкою, тобто здійснювати дії і підкорятись задумам, які йому чужі і незрозумілі.
◈ Необхідно щоб навчальна праця, як і будь-яка інша, була мотивованою.
◈ Будь-яка людина прагне успіху. Невдача гальмує роботу і позбавляє ентузіазму.
◈ Найбільш ефективний шлях засвоєння знань – не спостереження, не пояснення і не демонстрація, а експериментальне нащупування.
◈ Знання здобуваються шляхом досвіду, а не лише вивченням правил і законів.
◈ Дитина не любить слухати пояснення ex cathedra.
◈ Виставляння оцінок і класифікація учнів за рівнем успішності у принципі помилкові.
◈ Дитина не любить роботу “у стаді”, де кожен індивід повинен підкорятись “пастуху”. Вона любить індивідуальну роботу, або роботу у колективі, де панує дух співробітництва.
◈ У класі необхідно підтримувати порядок і дисципліну. Дитині притаманна потреба жити за правилами.
◈ В основі виховання визнання гідності особистості, взаємна повага вчителя і учня.
◈ Оптимістична віра у життя.
Модель навчання передбачає:
1. Перехід від педагогічного диктату до педагогіки співробітництва, усвідомлене прийняття педагогом особистих цілей і запитів учнів, визнання його прав на особисту думку, помилку, поважання учня, його гідності.
2. Емоційну підтримку, «страхування» у процесі навчання, формування та підтримку мотивації досягнення.
3. Певну перебудову психіки самого вчителя: він не пасивний виконавець програми, а творча особистість, яка шукає нові педагогічні прийоми і підходи.
4. Відмову від вимог обов’язкового виконання всього обсягу навчальної програми, вільний вихід за рамки особистого предмету.
5. Активну взаємодію навчальних предметів, коли поняття й уявлення, сформовані в рамках одного предмету, переносяться, розвивають в рамках іншого.
6. Формування у школярів інтегрованої, узагальнюючої форми мислення.
7. Методи проблемного навчання, орієнтовані на розвиток (відсунено на другий план пояснювально-ілюстративний метод, орієнтований на засвоєння фактів).
8. Урахування сенситивних періодів розвитку учнів.
9. Відповідальність педагога за свої міркування (судження), рекомендації, вимоги і дії.
Проблема мотивації виступає на перший план. Перш ніж починати вивчення базових предметів, учень конструює у своїй свідомості ціннісну картину навколишнього світу, включаючи і людину.
Комплексне застосування медичних та психолого-педагогічних заходів у створенні єдиного збагаченого освітнього середовища:
➤ сполучення максимальної варіативності всіх системних складових із безперервним зворотним зв’язком, корекцією і широким діапазоном ресурсних можливостей (є найбільш ефективною моделлю процесу гармонізуючого впливу систем, тобто процесів навчання, виховання і реабілітації);
➤ кінцевою метою визнано формування суб’єктності учня, тобто його здатності самостійно вирішувати власні проблеми (це однаково стосується підтримки та відновлення власного здоров’я, психологічного стану, навчальної або соціально-корисної діяльності);
➤ універсальним критерієм виступає почуття комфорту – фізичного, психологічного та соціального (адекватна самооцінка, самоприйняття, мотивація досягнення).
Структурні підрозділи закладу
та відповідні організаційні новації
◈ Людина не любить виконувати будь-яку роботу з-під палки, навіть якщо ця робота сама по собі й не огидна; опір породжується самим примушенням.
◈ Будь-яка людина вважає за краще самостійно обрати собі роботу, навіть якщо цей вибір їй не вигідний.
◈ Ніхто не любить працювати марно, здійснювати роботу за чиєюсь вказівкою, тобто здійснювати дії і підкорятись задумам, які йому чужі і незрозумілі.
◈ Необхідно щоб навчальна праця, як і будь-яка інша, була мотивованою.
◈ Будь-яка людина прагне успіху. Невдача гальмує роботу і позбавляє ентузіазму.
◈ Найбільш ефективний шлях засвоєння знань – не спостереження, не пояснення і не демонстрація, а експериментальне нащупування.
◈ Знання здобуваються шляхом досвіду, а не лише вивченням правил і законів.
◈ Дитина не любить слухати пояснення ex cathedra.
◈ Виставляння оцінок і класифікація учнів за рівнем успішності у принципі помилкові.
◈ Дитина не любить роботу “у стаді”, де кожен індивід повинен підкорятись “пастуху”. Вона любить індивідуальну роботу, або роботу у колективі, де панує дух співробітництва.
◈ У класі необхідно підтримувати порядок і дисципліну. Дитині притаманна потреба жити за правилами.
◈ В основі виховання визнання гідності особистості, взаємна повага вчителя і учня.
◈ Оптимістична віра у життя.
Модель навчання передбачає:
1. Перехід від педагогічного диктату до педагогіки співробітництва, усвідомлене прийняття педагогом особистих цілей і запитів учнів, визнання його прав на особисту думку, помилку, поважання учня, його гідності.
2. Емоційну підтримку, «страхування» у процесі навчання, формування та підтримку мотивації досягнення.
3. Певну перебудову психіки самого вчителя: він не пасивний виконавець програми, а творча особистість, яка шукає нові педагогічні прийоми і підходи.
4. Відмову від вимог обов’язкового виконання всього обсягу навчальної програми, вільний вихід за рамки особистого предмету.
5. Активну взаємодію навчальних предметів, коли поняття й уявлення, сформовані в рамках одного предмету, переносяться, розвивають в рамках іншого.
6. Формування у школярів інтегрованої, узагальнюючої форми мислення.
7. Методи проблемного навчання, орієнтовані на розвиток (відсунено на другий план пояснювально-ілюстративний метод, орієнтований на засвоєння фактів).
8. Урахування сенситивних періодів розвитку учнів.
9. Відповідальність педагога за свої міркування (судження), рекомендації, вимоги і дії.
Проблема мотивації виступає на перший план. Перш ніж починати вивчення базових предметів, учень конструює у своїй свідомості ціннісну картину навколишнього світу, включаючи і людину.
Комплексне застосування медичних та психолого-педагогічних заходів у створенні єдиного збагаченого освітнього середовища:
➤ сполучення максимальної варіативності всіх системних складових із безперервним зворотним зв’язком, корекцією і широким діапазоном ресурсних можливостей (є найбільш ефективною моделлю процесу гармонізуючого впливу систем, тобто процесів навчання, виховання і реабілітації);
➤ кінцевою метою визнано формування суб’єктності учня, тобто його здатності самостійно вирішувати власні проблеми (це однаково стосується підтримки та відновлення власного здоров’я, психологічного стану, навчальної або соціально-корисної діяльності);
➤ універсальним критерієм виступає почуття комфорту – фізичного, психологічного та соціального (адекватна самооцінка, самоприйняття, мотивація досягнення).
Структурні підрозділи закладу
та відповідні організаційні новації
◈ Ніхто не любить працювати марно, здійснювати роботу за чиєюсь вказівкою, тобто здійснювати дії і підкорятись задумам, які йому чужі і незрозумілі.
◈ Необхідно щоб навчальна праця, як і будь-яка інша, була мотивованою.
◈ Будь-яка людина прагне успіху. Невдача гальмує роботу і позбавляє ентузіазму.
◈ Найбільш ефективний шлях засвоєння знань – не спостереження, не пояснення і не демонстрація, а експериментальне нащупування.
◈ Знання здобуваються шляхом досвіду, а не лише вивченням правил і законів.
◈ Дитина не любить слухати пояснення ex cathedra.
◈ Виставляння оцінок і класифікація учнів за рівнем успішності у принципі помилкові.
◈ Дитина не любить роботу “у стаді”, де кожен індивід повинен підкорятись “пастуху”. Вона любить індивідуальну роботу, або роботу у колективі, де панує дух співробітництва.
◈ У класі необхідно підтримувати порядок і дисципліну. Дитині притаманна потреба жити за правилами.
◈ В основі виховання визнання гідності особистості, взаємна повага вчителя і учня.
◈ Оптимістична віра у життя.
Модель навчання передбачає:
1. Перехід від педагогічного диктату до педагогіки співробітництва, усвідомлене прийняття педагогом особистих цілей і запитів учнів, визнання його прав на особисту думку, помилку, поважання учня, його гідності.
2. Емоційну підтримку, «страхування» у процесі навчання, формування та підтримку мотивації досягнення.
3. Певну перебудову психіки самого вчителя: він не пасивний виконавець програми, а творча особистість, яка шукає нові педагогічні прийоми і підходи.
4. Відмову від вимог обов’язкового виконання всього обсягу навчальної програми, вільний вихід за рамки особистого предмету.
5. Активну взаємодію навчальних предметів, коли поняття й уявлення, сформовані в рамках одного предмету, переносяться, розвивають в рамках іншого.
6. Формування у школярів інтегрованої, узагальнюючої форми мислення.
7. Методи проблемного навчання, орієнтовані на розвиток (відсунено на другий план пояснювально-ілюстративний метод, орієнтований на засвоєння фактів).
8. Урахування сенситивних періодів розвитку учнів.
9. Відповідальність педагога за свої міркування (судження), рекомендації, вимоги і дії.
Проблема мотивації виступає на перший план. Перш ніж починати вивчення базових предметів, учень конструює у своїй свідомості ціннісну картину навколишнього світу, включаючи і людину.
Комплексне застосування медичних та психолого-педагогічних заходів у створенні єдиного збагаченого освітнього середовища:
➤ сполучення максимальної варіативності всіх системних складових із безперервним зворотним зв’язком, корекцією і широким діапазоном ресурсних можливостей (є найбільш ефективною моделлю процесу гармонізуючого впливу систем, тобто процесів навчання, виховання і реабілітації);
➤ кінцевою метою визнано формування суб’єктності учня, тобто його здатності самостійно вирішувати власні проблеми (це однаково стосується підтримки та відновлення власного здоров’я, психологічного стану, навчальної або соціально-корисної діяльності);
➤ універсальним критерієм виступає почуття комфорту – фізичного, психологічного та соціального (адекватна самооцінка, самоприйняття, мотивація досягнення).
Структурні підрозділи закладу
та відповідні організаційні новації
◈ Будь-яка людина прагне успіху. Невдача гальмує роботу і позбавляє ентузіазму.
◈ Найбільш ефективний шлях засвоєння знань – не спостереження, не пояснення і не демонстрація, а експериментальне нащупування.
◈ Знання здобуваються шляхом досвіду, а не лише вивченням правил і законів.
◈ Дитина не любить слухати пояснення ex cathedra.
◈ Виставляння оцінок і класифікація учнів за рівнем успішності у принципі помилкові.
◈ Дитина не любить роботу “у стаді”, де кожен індивід повинен підкорятись “пастуху”. Вона любить індивідуальну роботу, або роботу у колективі, де панує дух співробітництва.
◈ У класі необхідно підтримувати порядок і дисципліну. Дитині притаманна потреба жити за правилами.
◈ В основі виховання визнання гідності особистості, взаємна повага вчителя і учня.
◈ Оптимістична віра у життя.
Модель навчання передбачає:
1. Перехід від педагогічного диктату до педагогіки співробітництва, усвідомлене прийняття педагогом особистих цілей і запитів учнів, визнання його прав на особисту думку, помилку, поважання учня, його гідності.
2. Емоційну підтримку, «страхування» у процесі навчання, формування та підтримку мотивації досягнення.
3. Певну перебудову психіки самого вчителя: він не пасивний виконавець програми, а творча особистість, яка шукає нові педагогічні прийоми і підходи.
4. Відмову від вимог обов’язкового виконання всього обсягу навчальної програми, вільний вихід за рамки особистого предмету.
5. Активну взаємодію навчальних предметів, коли поняття й уявлення, сформовані в рамках одного предмету, переносяться, розвивають в рамках іншого.
6. Формування у школярів інтегрованої, узагальнюючої форми мислення.
7. Методи проблемного навчання, орієнтовані на розвиток (відсунено на другий план пояснювально-ілюстративний метод, орієнтований на засвоєння фактів).
8. Урахування сенситивних періодів розвитку учнів.
9. Відповідальність педагога за свої міркування (судження), рекомендації, вимоги і дії.
Проблема мотивації виступає на перший план. Перш ніж починати вивчення базових предметів, учень конструює у своїй свідомості ціннісну картину навколишнього світу, включаючи і людину.
Комплексне застосування медичних та психолого-педагогічних заходів у створенні єдиного збагаченого освітнього середовища:
➤ сполучення максимальної варіативності всіх системних складових із безперервним зворотним зв’язком, корекцією і широким діапазоном ресурсних можливостей (є найбільш ефективною моделлю процесу гармонізуючого впливу систем, тобто процесів навчання, виховання і реабілітації);
➤ кінцевою метою визнано формування суб’єктності учня, тобто його здатності самостійно вирішувати власні проблеми (це однаково стосується підтримки та відновлення власного здоров’я, психологічного стану, навчальної або соціально-корисної діяльності);
➤ універсальним критерієм виступає почуття комфорту – фізичного, психологічного та соціального (адекватна самооцінка, самоприйняття, мотивація досягнення).
Структурні підрозділи закладу
та відповідні організаційні новації
◈ Знання здобуваються шляхом досвіду, а не лише вивченням правил і законів.
◈ Дитина не любить слухати пояснення ex cathedra.
◈ Виставляння оцінок і класифікація учнів за рівнем успішності у принципі помилкові.
◈ Дитина не любить роботу “у стаді”, де кожен індивід повинен підкорятись “пастуху”. Вона любить індивідуальну роботу, або роботу у колективі, де панує дух співробітництва.
◈ У класі необхідно підтримувати порядок і дисципліну. Дитині притаманна потреба жити за правилами.
◈ В основі виховання визнання гідності особистості, взаємна повага вчителя і учня.
◈ Оптимістична віра у життя.
Модель навчання передбачає:
1. Перехід від педагогічного диктату до педагогіки співробітництва, усвідомлене прийняття педагогом особистих цілей і запитів учнів, визнання його прав на особисту думку, помилку, поважання учня, його гідності.
2. Емоційну підтримку, «страхування» у процесі навчання, формування та підтримку мотивації досягнення.
3. Певну перебудову психіки самого вчителя: він не пасивний виконавець програми, а творча особистість, яка шукає нові педагогічні прийоми і підходи.
4. Відмову від вимог обов’язкового виконання всього обсягу навчальної програми, вільний вихід за рамки особистого предмету.
5. Активну взаємодію навчальних предметів, коли поняття й уявлення, сформовані в рамках одного предмету, переносяться, розвивають в рамках іншого.
6. Формування у школярів інтегрованої, узагальнюючої форми мислення.
7. Методи проблемного навчання, орієнтовані на розвиток (відсунено на другий план пояснювально-ілюстративний метод, орієнтований на засвоєння фактів).
8. Урахування сенситивних періодів розвитку учнів.
9. Відповідальність педагога за свої міркування (судження), рекомендації, вимоги і дії.
Проблема мотивації виступає на перший план. Перш ніж починати вивчення базових предметів, учень конструює у своїй свідомості ціннісну картину навколишнього світу, включаючи і людину.
Комплексне застосування медичних та психолого-педагогічних заходів у створенні єдиного збагаченого освітнього середовища:
➤ сполучення максимальної варіативності всіх системних складових із безперервним зворотним зв’язком, корекцією і широким діапазоном ресурсних можливостей (є найбільш ефективною моделлю процесу гармонізуючого впливу систем, тобто процесів навчання, виховання і реабілітації);
➤ кінцевою метою визнано формування суб’єктності учня, тобто його здатності самостійно вирішувати власні проблеми (це однаково стосується підтримки та відновлення власного здоров’я, психологічного стану, навчальної або соціально-корисної діяльності);
➤ універсальним критерієм виступає почуття комфорту – фізичного, психологічного та соціального (адекватна самооцінка, самоприйняття, мотивація досягнення).
Структурні підрозділи закладу
та відповідні організаційні новації
◈ Виставляння оцінок і класифікація учнів за рівнем успішності у принципі помилкові.
◈ Дитина не любить роботу “у стаді”, де кожен індивід повинен підкорятись “пастуху”. Вона любить індивідуальну роботу, або роботу у колективі, де панує дух співробітництва.
◈ У класі необхідно підтримувати порядок і дисципліну. Дитині притаманна потреба жити за правилами.
◈ В основі виховання визнання гідності особистості, взаємна повага вчителя і учня.
◈ Оптимістична віра у життя.
Модель навчання передбачає:
1. Перехід від педагогічного диктату до педагогіки співробітництва, усвідомлене прийняття педагогом особистих цілей і запитів учнів, визнання його прав на особисту думку, помилку, поважання учня, його гідності.
2. Емоційну підтримку, «страхування» у процесі навчання, формування та підтримку мотивації досягнення.
3. Певну перебудову психіки самого вчителя: він не пасивний виконавець програми, а творча особистість, яка шукає нові педагогічні прийоми і підходи.
4. Відмову від вимог обов’язкового виконання всього обсягу навчальної програми, вільний вихід за рамки особистого предмету.
5. Активну взаємодію навчальних предметів, коли поняття й уявлення, сформовані в рамках одного предмету, переносяться, розвивають в рамках іншого.
6. Формування у школярів інтегрованої, узагальнюючої форми мислення.
7. Методи проблемного навчання, орієнтовані на розвиток (відсунено на другий план пояснювально-ілюстративний метод, орієнтований на засвоєння фактів).
8. Урахування сенситивних періодів розвитку учнів.
9. Відповідальність педагога за свої міркування (судження), рекомендації, вимоги і дії.
Проблема мотивації виступає на перший план. Перш ніж починати вивчення базових предметів, учень конструює у своїй свідомості ціннісну картину навколишнього світу, включаючи і людину.
Комплексне застосування медичних та психолого-педагогічних заходів у створенні єдиного збагаченого освітнього середовища:
➤ сполучення максимальної варіативності всіх системних складових із безперервним зворотним зв’язком, корекцією і широким діапазоном ресурсних можливостей (є найбільш ефективною моделлю процесу гармонізуючого впливу систем, тобто процесів навчання, виховання і реабілітації);
➤ кінцевою метою визнано формування суб’єктності учня, тобто його здатності самостійно вирішувати власні проблеми (це однаково стосується підтримки та відновлення власного здоров’я, психологічного стану, навчальної або соціально-корисної діяльності);
➤ універсальним критерієм виступає почуття комфорту – фізичного, психологічного та соціального (адекватна самооцінка, самоприйняття, мотивація досягнення).
Структурні підрозділи закладу
та відповідні організаційні новації
◈ У класі необхідно підтримувати порядок і дисципліну. Дитині притаманна потреба жити за правилами.
◈ В основі виховання визнання гідності особистості, взаємна повага вчителя і учня.
◈ Оптимістична віра у життя.
Модель навчання передбачає:
1. Перехід від педагогічного диктату до педагогіки співробітництва, усвідомлене прийняття педагогом особистих цілей і запитів учнів, визнання його прав на особисту думку, помилку, поважання учня, його гідності.
2. Емоційну підтримку, «страхування» у процесі навчання, формування та підтримку мотивації досягнення.
3. Певну перебудову психіки самого вчителя: він не пасивний виконавець програми, а творча особистість, яка шукає нові педагогічні прийоми і підходи.
4. Відмову від вимог обов’язкового виконання всього обсягу навчальної програми, вільний вихід за рамки особистого предмету.
5. Активну взаємодію навчальних предметів, коли поняття й уявлення, сформовані в рамках одного предмету, переносяться, розвивають в рамках іншого.
6. Формування у школярів інтегрованої, узагальнюючої форми мислення.
7. Методи проблемного навчання, орієнтовані на розвиток (відсунено на другий план пояснювально-ілюстративний метод, орієнтований на засвоєння фактів).
8. Урахування сенситивних періодів розвитку учнів.
9. Відповідальність педагога за свої міркування (судження), рекомендації, вимоги і дії.
Проблема мотивації виступає на перший план. Перш ніж починати вивчення базових предметів, учень конструює у своїй свідомості ціннісну картину навколишнього світу, включаючи і людину.
Комплексне застосування медичних та психолого-педагогічних заходів у створенні єдиного збагаченого освітнього середовища:
➤ сполучення максимальної варіативності всіх системних складових із безперервним зворотним зв’язком, корекцією і широким діапазоном ресурсних можливостей (є найбільш ефективною моделлю процесу гармонізуючого впливу систем, тобто процесів навчання, виховання і реабілітації);
➤ кінцевою метою визнано формування суб’єктності учня, тобто його здатності самостійно вирішувати власні проблеми (це однаково стосується підтримки та відновлення власного здоров’я, психологічного стану, навчальної або соціально-корисної діяльності);
➤ універсальним критерієм виступає почуття комфорту – фізичного, психологічного та соціального (адекватна самооцінка, самоприйняття, мотивація досягнення).
Структурні підрозділи закладу
та відповідні організаційні новації
◈ Оптимістична віра у життя.
Модель навчання передбачає:
1. Перехід від педагогічного диктату до педагогіки співробітництва, усвідомлене прийняття педагогом особистих цілей і запитів учнів, визнання його прав на особисту думку, помилку, поважання учня, його гідності.
2. Емоційну підтримку, «страхування» у процесі навчання, формування та підтримку мотивації досягнення.
3. Певну перебудову психіки самого вчителя: він не пасивний виконавець програми, а творча особистість, яка шукає нові педагогічні прийоми і підходи.
4. Відмову від вимог обов’язкового виконання всього обсягу навчальної програми, вільний вихід за рамки особистого предмету.
5. Активну взаємодію навчальних предметів, коли поняття й уявлення, сформовані в рамках одного предмету, переносяться, розвивають в рамках іншого.
6. Формування у школярів інтегрованої, узагальнюючої форми мислення.
7. Методи проблемного навчання, орієнтовані на розвиток (відсунено на другий план пояснювально-ілюстративний метод, орієнтований на засвоєння фактів).
8. Урахування сенситивних періодів розвитку учнів.
9. Відповідальність педагога за свої міркування (судження), рекомендації, вимоги і дії.
Проблема мотивації виступає на перший план. Перш ніж починати вивчення базових предметів, учень конструює у своїй свідомості ціннісну картину навколишнього світу, включаючи і людину.
Комплексне застосування медичних та психолого-педагогічних заходів у створенні єдиного збагаченого освітнього середовища:
➤ сполучення максимальної варіативності всіх системних складових із безперервним зворотним зв’язком, корекцією і широким діапазоном ресурсних можливостей (є найбільш ефективною моделлю процесу гармонізуючого впливу систем, тобто процесів навчання, виховання і реабілітації);
➤ кінцевою метою визнано формування суб’єктності учня, тобто його здатності самостійно вирішувати власні проблеми (це однаково стосується підтримки та відновлення власного здоров’я, психологічного стану, навчальної або соціально-корисної діяльності);
➤ універсальним критерієм виступає почуття комфорту – фізичного, психологічного та соціального (адекватна самооцінка, самоприйняття, мотивація досягнення).
Структурні підрозділи закладу
та відповідні організаційні новації
2. Емоційну підтримку, «страхування» у процесі навчання, формування та підтримку мотивації досягнення.
3. Певну перебудову психіки самого вчителя: він не пасивний виконавець програми, а творча особистість, яка шукає нові педагогічні прийоми і підходи.
4. Відмову від вимог обов’язкового виконання всього обсягу навчальної програми, вільний вихід за рамки особистого предмету.
5. Активну взаємодію навчальних предметів, коли поняття й уявлення, сформовані в рамках одного предмету, переносяться, розвивають в рамках іншого.
6. Формування у школярів інтегрованої, узагальнюючої форми мислення.
7. Методи проблемного навчання, орієнтовані на розвиток (відсунено на другий план пояснювально-ілюстративний метод, орієнтований на засвоєння фактів).
8. Урахування сенситивних періодів розвитку учнів.
9. Відповідальність педагога за свої міркування (судження), рекомендації, вимоги і дії.
Проблема мотивації виступає на перший план. Перш ніж починати вивчення базових предметів, учень конструює у своїй свідомості ціннісну картину навколишнього світу, включаючи і людину.
Комплексне застосування медичних та психолого-педагогічних заходів у створенні єдиного збагаченого освітнього середовища:
➤ сполучення максимальної варіативності всіх системних складових із безперервним зворотним зв’язком, корекцією і широким діапазоном ресурсних можливостей (є найбільш ефективною моделлю процесу гармонізуючого впливу систем, тобто процесів навчання, виховання і реабілітації);
➤ кінцевою метою визнано формування суб’єктності учня, тобто його здатності самостійно вирішувати власні проблеми (це однаково стосується підтримки та відновлення власного здоров’я, психологічного стану, навчальної або соціально-корисної діяльності);
➤ універсальним критерієм виступає почуття комфорту – фізичного, психологічного та соціального (адекватна самооцінка, самоприйняття, мотивація досягнення).
Структурні підрозділи закладу
та відповідні організаційні новації
4. Відмову від вимог обов’язкового виконання всього обсягу навчальної програми, вільний вихід за рамки особистого предмету.
5. Активну взаємодію навчальних предметів, коли поняття й уявлення, сформовані в рамках одного предмету, переносяться, розвивають в рамках іншого.
6. Формування у школярів інтегрованої, узагальнюючої форми мислення.
7. Методи проблемного навчання, орієнтовані на розвиток (відсунено на другий план пояснювально-ілюстративний метод, орієнтований на засвоєння фактів).
8. Урахування сенситивних періодів розвитку учнів.
9. Відповідальність педагога за свої міркування (судження), рекомендації, вимоги і дії.
Проблема мотивації виступає на перший план. Перш ніж починати вивчення базових предметів, учень конструює у своїй свідомості ціннісну картину навколишнього світу, включаючи і людину.
Комплексне застосування медичних та психолого-педагогічних заходів у створенні єдиного збагаченого освітнього середовища:
➤ сполучення максимальної варіативності всіх системних складових із безперервним зворотним зв’язком, корекцією і широким діапазоном ресурсних можливостей (є найбільш ефективною моделлю процесу гармонізуючого впливу систем, тобто процесів навчання, виховання і реабілітації);
➤ кінцевою метою визнано формування суб’єктності учня, тобто його здатності самостійно вирішувати власні проблеми (це однаково стосується підтримки та відновлення власного здоров’я, психологічного стану, навчальної або соціально-корисної діяльності);
➤ універсальним критерієм виступає почуття комфорту – фізичного, психологічного та соціального (адекватна самооцінка, самоприйняття, мотивація досягнення).
Структурні підрозділи закладу
та відповідні організаційні новації
6. Формування у школярів інтегрованої, узагальнюючої форми мислення.
7. Методи проблемного навчання, орієнтовані на розвиток (відсунено на другий план пояснювально-ілюстративний метод, орієнтований на засвоєння фактів).
8. Урахування сенситивних періодів розвитку учнів.
9. Відповідальність педагога за свої міркування (судження), рекомендації, вимоги і дії.
Проблема мотивації виступає на перший план. Перш ніж починати вивчення базових предметів, учень конструює у своїй свідомості ціннісну картину навколишнього світу, включаючи і людину.
Комплексне застосування медичних та психолого-педагогічних заходів у створенні єдиного збагаченого освітнього середовища:
➤ сполучення максимальної варіативності всіх системних складових із безперервним зворотним зв’язком, корекцією і широким діапазоном ресурсних можливостей (є найбільш ефективною моделлю процесу гармонізуючого впливу систем, тобто процесів навчання, виховання і реабілітації);
➤ кінцевою метою визнано формування суб’єктності учня, тобто його здатності самостійно вирішувати власні проблеми (це однаково стосується підтримки та відновлення власного здоров’я, психологічного стану, навчальної або соціально-корисної діяльності);
➤ універсальним критерієм виступає почуття комфорту – фізичного, психологічного та соціального (адекватна самооцінка, самоприйняття, мотивація досягнення).
Структурні підрозділи закладу
та відповідні організаційні новації
8. Урахування сенситивних періодів розвитку учнів.
9. Відповідальність педагога за свої міркування (судження), рекомендації, вимоги і дії.
Проблема мотивації виступає на перший план. Перш ніж починати вивчення базових предметів, учень конструює у своїй свідомості ціннісну картину навколишнього світу, включаючи і людину.
Комплексне застосування медичних та психолого-педагогічних заходів у створенні єдиного збагаченого освітнього середовища:
➤ сполучення максимальної варіативності всіх системних складових із безперервним зворотним зв’язком, корекцією і широким діапазоном ресурсних можливостей (є найбільш ефективною моделлю процесу гармонізуючого впливу систем, тобто процесів навчання, виховання і реабілітації);
➤ кінцевою метою визнано формування суб’єктності учня, тобто його здатності самостійно вирішувати власні проблеми (це однаково стосується підтримки та відновлення власного здоров’я, психологічного стану, навчальної або соціально-корисної діяльності);
➤ універсальним критерієм виступає почуття комфорту – фізичного, психологічного та соціального (адекватна самооцінка, самоприйняття, мотивація досягнення).
Структурні підрозділи закладу
та відповідні організаційні новації
Проблема мотивації виступає на перший план. Перш ніж починати вивчення базових предметів, учень конструює у своїй свідомості ціннісну картину навколишнього світу, включаючи і людину.
Комплексне застосування медичних та психолого-педагогічних заходів у створенні єдиного збагаченого освітнього середовища:
➤ сполучення максимальної варіативності всіх системних складових із безперервним зворотним зв’язком, корекцією і широким діапазоном ресурсних можливостей (є найбільш ефективною моделлю процесу гармонізуючого впливу систем, тобто процесів навчання, виховання і реабілітації);
➤ кінцевою метою визнано формування суб’єктності учня, тобто його здатності самостійно вирішувати власні проблеми (це однаково стосується підтримки та відновлення власного здоров’я, психологічного стану, навчальної або соціально-корисної діяльності);
➤ універсальним критерієм виступає почуття комфорту – фізичного, психологічного та соціального (адекватна самооцінка, самоприйняття, мотивація досягнення).
Структурні підрозділи закладу
та відповідні організаційні новації
➤ кінцевою метою визнано формування суб’єктності учня, тобто його здатності самостійно вирішувати власні проблеми (це однаково стосується підтримки та відновлення власного здоров’я, психологічного стану, навчальної або соціально-корисної діяльності);
➤ універсальним критерієм виступає почуття комфорту – фізичного, психологічного та соціального (адекватна самооцінка, самоприйняття, мотивація досягнення).
Структурні підрозділи закладу
та відповідні організаційні новації
та відповідні організаційні новації